Друк

Тернопільщина – край замків та печер!

теребовлянський віадукЦентр творчості дітей та юнацтва Київщини продовжує розробляти маршрути Україною для ваших майбутніх подорожей!

Стартом маршруту Тернопільщиною пропонуємо зробити місто Кременець (від Києва 420 км). Це місто далеко не найвідоміше у західноукраїнському регіоні і не є хоч скільки небудь популярним туристичним місцем. Та воно напрочуд мальовниче і красиве, своїм рельєфом і архітектурними силуетами нагадує Баварію і австрійські передгір'я Альп. Якби місто Кременець було у 20 разів більше, змогло би скласти гідну конкуренцію загальновідомим туристичним центрам цього регіону на зразок Львова та Чернівців.

Місто витягнулося між Кременецьких гір уздовж центральної вулиці, а тому чи не всі визначні пам’ятки тут поруч: будинки-близнюки, найстаріший в Україні ботанічний сад, Єзуїтський колегіум. Спокій Кременця немов оберігає гора Бона, де збереглися руїни стародавньої фортеці. Названо гору на честь королеви Речі Посполитої італійського походження Бони Сфорци, яка в 16 столітті, володіючи містом, здобула там славу жінки-Дракули. Найкрасивішою будівлею Кременця і його символом вважається єзуїтський монастир (колегіум). Це архітектурний ансамбль 18 століття, в якому переплетено стилі бароко і рококо. Перших учнів він прийняв в 1743 році. Але рівно через 30 років Орден єзуїтів було скасовано, монахи пішли з Кременця і колегіум перестав функціонувати. У 1814 році Орден буде відновлений, та в Кременець монахи-єзуїти більше не повернуться.

У 1806 році ірландець Діонісій МакКлер приїхав до Кременця на запрошення засновника гімназії Тадеуша Чацького, і заснував тут ботанічний сад. До речі, Київський ботанічний сад ім. Фоміна створено саме на основі Кременецького.

Цікаво, що у Кременці знаходиться перша в Україні штучна санна траса, аналог якої є тільки у Львові. Загальна довжина траси – 1,157 м, вона складається з 10-ти віражів.

Оглянувши маленьке, затишне місто вирушаємо у дорогу. За 22 км на південь – містечко Вишнівець. У цьому невеликому містечку Збаразького району є дивовижна пам'ятка архітектури 18 століття – палац останнього з представників княжого роду Вишневецьких, Михайла Сервеція. Князь не мав спадкоємців, тому вирішив здивувати всіх новою спорудою – і, дійсно, залишив про себе пам'ять на віки. У наш час палацовий комплекс у стилі Ренесанс з Вознесенською замковою церквою і парком називають українським Версалем. Сьогодні палац входить до складу Національного заповідника «Замки Тернопілля».

збаразький замок

Поїхавши близько 35 км ми побачимо ще одну перлину Тернопільщини – Збаразький замок. Замок носить ім'я його засновників – князів Збаразьких. Знаходиться на горі і оточений ровом і валами. Це символ могутності й величі століть. У приміщеннях замку розгорнута археологічна та етнографічна експозиції, виставлена колекція зброї, демонструються унікальні роботи різьбяра по дереву В. Лупійчука. А поруч розкинувся парк.

25 км і ми – у Тернополі. Робимо зупинку і оглядаємо файне місто. До речі, Тернопіль почали називати «файне місто» з 1994 року, коли Брати Гадюкіни випустили пісню «Файне місто Тернопіль»

Найціннішою, хоча і не найстарішою архітектурною пам’яткою Тернополя я б назвала бароковий Домініканський костел св. Вінцента Феррарського (зараз катедральний собор Непорочного Зачаття Діви Марії УГКЦ).Шукати барочного велета довго не прийдеться: варто відійти від залізничного вокзалу на пару сотень метрів – і біля пошти з фонтанами, десь з-за голови бронзового Олександра Сергійовича Пушкіна піднімуться дві вежі з складними, цікавими дахами – так, неначе зелені пірамідки граються в наздоганялки, налізаючи одна на іншу. Фасадом святиня дивиться на сучасний майдан Волі – колись, в польський період, це була площа ім. Яна Собєського. З 2002 року на майдані сидить верхи на коні король Данило Галицький. А символом міста Тернополя є Старий замок, найстаріша будівля. Він є його символом і велично красується на гербі, ніби досі оберігає його жителів міста від небезпек.

Є ще кілька цікавих фактів про Тернопіль:

  1. Перше Співоче поле в Україні побудували у Тернополі.
  2. У 1985 році тернопільська футбольна команда «Нива» обіграла київське «Динамо».
  3. Собор Непорочного Зачаття Матері Божої – перший храм західного регіону, де почали відправлятись богослужіння англійською мовою.
  4. В Україні перший підручник мовою Есперанто видали саме у цьому місті.
  5. З 1940 року на Театральній площі стояв пам’ятник Сталіну, але Тернопіль позбулося його першим у Радянському союзі.

Рушаймо далі. За 25 км від останньої зупинки – містечко Скалат. Його назва швидше за все, походить від трьох скель, розташованих неподалік пасма Медоборів.Тут є також уціліла частинка середньовічної архітектури – вежі Скалатського замку 17 століття. Замок повністю, на жаль, не дожив до наших днів, був зруйнований під час Другої світової війни. Але потужні кутові башти зберігають дух суворих століть, зараз там музейна експозиція заповідника «Замки Тернопілля».

Давайте проїдемо ще 15 км до с. Вікна. А тут зустрінемося з магією: озеро, що не замерзає. Назву селу дала група карстових озер, що знаходяться поблизу нього, які місцеві жителі звуть «вікнами». Близько 20 млн. років тому на цій території вирувало Сарматське море. Сьогодні від нього залишилися тільки частини рифів, що утворили пагорби висотою кілька сотень метрів. У низині, оточеній цими пагорбами, утворилися озера. Їх було більше 20, але до 1980-х років їх залишилося тільки п’ять, та в результаті меліорації ще три озера зникло. Озера Синє і Безодня заповнили вапнякові порожнини. Глибина озер становить близько чотирьох метрів, але глибину печер, з яких «вікна» вирвалися назовні, виміряти неможливо. Вони бездонні й ніколи не замерзають.

теребовлянський віадук

Гайда до Плебанівки (30 км від попередньої зупинки). Тут, майже на під'їзді до райцентру Теребовля з боку Чернівців розташований унікальний міст-віадук, схожий на той, який ми бачимо у фільмі про Гаррі Поттера. Міст, побудований за Австро-Угорщини, служить і досі. Він визнаний одним з найкрасивіших мостів України.

А у самому райцентрі Теребовля ви зможете помилуватися мальовничими руїнами Теребовлянського замку. Дотепер стіни чотирьох- і п'ятиметрової товщини виглядають вражаюче, нагадуючи про неприступність фортеці за часів середньовіччя.

45 кілометрів шляху – і ми у Бучачі. Місто невеличке – лише 12,5 тисяч мешканців. Втім, недарма кажуть, що розмір не має значення. Тут усе буквально дихає старовиною, а кількість збережених пам’яток архітектури просто вражає. Серед сусідніх райцентрів Бучач виглядає як принц. Усе пояснюється просто – містечко довгий час було резиденцією магнатських родин.

Найдавнішим об’єктом міста, що дійшов до наших часів, є замок (хоча дійшов він далеко не повністю). Заклали його у середньовіччі, але остаточного вигляду твердиня набула у 1620-х. У 1672 році під стіни замку підступила величезна турецька армія на чолі з султаном Магометом IV. Яна Потоцького, власника, – вдома не було, тож оборону очолила його дружина Урсула. Вона показала себе здібним командиром і успішно відбивала всі атаки ворога. До того ж, виявилась непоганим психологом.За легендою, коли захисників залишилась жменька і замок мав ось-ось пасти, Урсула вийшла на стіну й закликала султана до переговорів. Щойно Магомет наблизився, вона заявила: якщо той думає, що воює з досвідченим комендантом, то глибоко помиляється. Насправді, йому протистоїть тендітна жінка, і якщо він здобуде замок, то це буде його найганебніша перемога, з якої сміятиметься весь світ. Присоромлений султан зняв облогу.

Ратуша Бучача по праву претендує на звання найкрасивішої магістратської споруди в Україні. Це теж дітище Миколи Потоцького. Її звели у 1751 році за кресленнями архітектора Бернарда Меретина, того самого, що проектував собор святого Юра у Львові. По периметру ратушу оперізує балкон, який прикрашали численні скульптури різця знаменитого Іоганна Георга Пінзеля. Цей митець, якого ще називають українським Мікеланджело, вважається найкращим скульптором, що колись працював на теренах нашої держави.

Про будівництво ратуші є цікава легенда. Коли вона була майже готова, Потоцький вийшов на площу, втішився і запитав будівничих, які чіпляли флюгер: хлопці, а кращу ратушу можете зробити? Ті відповіли, що без проблем, були б гроші. Магнат не хотів, щоб хтось із його сусідів збудував у себе крутіший магістрат, тож наказав розібрати риштування, аби майстри померли на даху від спраги та голоду. Але хлопці не розгубились, зробили собі дерев’яні крила і спробували втекти. Перший рухнув одразу і розбився о бруківку Ринку. Другий пролетів трохи далі, але впав у Стрипу і втопився. Третій, на ім’я Федір, перелетів на сусідню гору і зник у хащах. З того часу сусідній пагорб носить його ім’я. Розповідаючи цю легенду, гіди жартують, що перший будівельник був прорабом, другий – виконробом, і лише третій, власне, майстром.

На горі Федір височіє велична будівля в стилі пізнього бароко – Бучацький монастир отців Василіан з церквою Воздвиження Чесного Хреста Господнього. Пам'ятка 18 століття прекрасно збереглася, точніше, їй дали нове життя за часів незалежної України. На сьогодні це діючий греко-католицький монастир.

Це далеко не всі цікаві пам’ятки міста. Тут є старовинна Миколаївська церква 1610 року, криниця короля Яна Собеського, відновлені барокові пам’ятники Богородиці і святому Яну Непомуцену, симпатичні вілли, будинок нобелівського лауреата Агнона і багато чого іншого.

Далі рушаємо до Чорткова (40 км). Переважній більшості українців поза Галичиною Чортків відомий виключно своєю специфічною назвою. Світлини з дороговказами на кшталт «Сатанів-Чортків» регулярно спливають у соціальних мережах. Є кілька досить екзотичних версій, що пов'язують топонім Чортків саме з тим, що не проти ночі згадувати. Наприклад, дехто висловлює припущення, що у сиву давнину тут було капище Чорнобога. У давніх слов'ян він займав майже те ж місце, що в християн Сатана. Капище нібито й дало назву місцевості, яка потім приліпилася й до міста. Ще розповідають, нібито коли Господь творив землю, його вічному опоненту чогось не сподобалася новостворена річка Серет. Тож дідько тричі гатив річище, а Господь тричі ті гатки розкидав. Утретє навіть у Нього терпець урвався, і вода, прорвавши чергову чортячу загату, підхопила рогатого й поховала в долині, де згодом виникло місто. Є й інші не менш захопливі легенди та байки. Але наразі зупинимося. Все одно, ні з Сатановим, ні з Чортковим історики та мовознавці так і не дійшли консенсусу щодо походження топонімів.

Які ж цікавинки Чорткова.

1. Вознесенська церква Дерев'яний храм св. Миколая без єдиного цвяха зведено у 1630 р. Біля церкви є дерев'яна дзвіниця.

2. Домініканський костел. Повна назва: Костел Матері Божої, св. Розарія і Станіслава. Римо-католицький храм з монастирем зведено протягом 1610-1614 рр. Сьогодні у храмі розміщено копію Чортківської чудотворної ікони Матері Божої (оригінал – у Польщі).

3. Катедральний собор св. Петра і Павла. Величезний храм започатковано у 1992 р., освячено у 2001 р. Його висота сягає 51 м. Найцікавішим є те, що куполи храму творять тризуб.

4. Стара ратуша. Споруда 1908 р. Вежа ратуші притягує погляд своїм колоритом, який зафільмовано у кількох кінострічках. Годинник башти виготовили швейцарські майстри.

5. Успенська церква. 1581-1584 рр. Одна з найстаріших дерев'яних церков Поділля. Реставрована повністю після 1991 р.

6. Чортківський замок. Основоположником замку був власник Чорткова Єжи Чартковський. Легенда цього замку гласить, що у його стіні за турків замуровано монаха. Привид ченця явився уві сні дружині шляхтича, і коли та вказала явлене місце, там справді знайшли скелет. А останки, як з'ясувалося, були св. Теофіля. А ще оповідають про 40-кілометровий підземний хід до Теребовлянського замку, який чортківчани прокопували зі свого міста, а теребовляни – зі свого; там вони власне й стрілися, і поставили на місці зустрічі капличку.

7. Стара та нова синагоги.

джуринський водоспад

Дорогою до Заліщиків зупинимося у Ниркові (30 км). Тут знаходиться одне з найцікавіших місць Тернопільщини – Джуринський водоспад, або Червоногородський. Джуринський водоспад входить до складу Національного природного парку «Дністровський каньйон», вважають одним із наймальовничіших і найцікавіших місць Тернопільщини. Джурин – це назва тутешньої річки, притоки Дністра. А от давнього міста Червоногорода вже немає на жодній мапі світу. Добратися до гідрологічної пам'ятки природи нелегко, але це не зупиняє тих, хто знає про нього.

Неподалік від Джуринського водоспаду можна стати табором і провести тут кілька днів. Та варто запастися дровами і провізією.

Багато хто вважає, що вода Джуринського водоспаду має цілющі властивості. Якщо хочете влаштувати собі сеанс гідромасажу, підставивши спину під пружні струмені води, варто йти у верхню частину водограю. Якщо ж маєте намір поплавати і попірнати – це роблять у нижній частині. Купатися варто обережно, бо на дні є велике каміння з гострими кутами. Повна висота – 16 метрів. Ширина – до 20 метрів. Кількість каскадів – 3. Площа – 0,7 гектара.

дівочі сльози

Неподалік від Джуринського водоспаду є ще одна цікавинка: якщо рухатися за течією річки, приблизно через півгодини натрапите на водоспад «Дівочі сльози» та невеликий грот – «печеру відлюдника». Тут також можна скупатися. За легендою, цей водоспад бере початок із джерела, з якого б'є свята та цілюща вода. Поряд із печерою встановлені фігура Божої Матері і хрест. Місцеві мешканці вважають це місце святим і приходять до нього за благодатною енергетикою.

Ще одна дивовижа – в селі Нирків і довкола нього земля має червоний відтінок. Це пояснюється наявністю певних хімічних елементів у камінних скелях, поширених у цій місцевості. Після дощу колір ґрунту стає ще більш насиченим, а вода у калюжах починає нагадувати червоне вино. Саме колір землі й каміння дали назву селищу Червоногород, яке ще кілька століть тому було розташоване неподалік. Зараз про ті часи нагадує башта Червоногородського замку, що належав родині Понінківських, та руїни домініканського костелу, які видно здалеку.

Радимо провести тут більше часу!

заліщики1

Від Никова прямуємо до Заліщиків (близько 25 км).

Красень Дністер в’ється змійкою між Буковиною і Тернопіллям, створюючи між ними природній кордон. В одному місці він вигинається майже на 360 градусів, утворюючи трикілометровий меандр, посеред якого лежать Заліщики – колишній польський курорт № 1, а сьогодні – просто райцентр Тернопільської області.

Назва, скоріш за все, походить від проживання перших поселенців, які жили «за лісом». А можливо й від «ліщини»: у 10 – 11 столітті по Дністру проходив важливий шлях між Галичем та Молдавією. А купці, начебто, відпочивали під заростями ліщини.

Наприкінці 18 століття князь Юзеф Понятовський заклав на березі Дністра в Заліщиках маєток з невеликим палацом. У 1808 році його придбав купець Ігнацій Бруницький. У 1831 році він перебудовує палац в ампірному стилі. Двоповерховий цегляний палац з двома бічними ризалітами та балконом над центральним входом добре зберігся до наших днів. Найцікавіша частина комплексу – колонада, що з’єднує палац зі скромним флігелем.Одночасно із палацом на Дністровському березі Бруницькі заклали мальовничій парк, який і сьогодні має одну з найбагатших дендрологічних колекцій серед парків Тернопільщини. Існує легенда, що в палаці під час своєї подорожі Галичиною зупинявся цісар Франц II. Тодішній власник маєтку Леон Антоній Бруницький вдався до хитрощів, щоб знайти ласку в очах імператора. Він перебудував інтер’єр палацу на точну копію кімнат в цісарській резиденції Шьонбрунн у Відні. Цісар щедро оцінив винахідливість Бруницького, затвердивши йому титул барона в межах всієї імперії.

Та завітайте сюди, щоб насолодитися одним з найгарніших видів в Україні – панорамою міста з меандром Дністра з протилежного, буковинського берегу біля села Хрещатик (в якому, власне, і знаходиться оглядова площадка).

Від Заліщиків до печери Оптимістичної та Вертеби близько 25 км, до Кришталевої – 42 км, до Млинків – трохи більше 45. Обирайте! Але відвідайте обов’язково!

1. Печера Оптимістична. Ця дивовижна печера цілком виправдовує свою назву. Підземні озера, гроти, сталактити химерних форм і неймовірна колірна гамма галерей – чи це не привід для оптимізму і гарного настрою? Печера Оптимістична – найдовша з гіпсових печер світу, відома довжина її ходів на сьогодні – більше 250 км. Кожен район печери має свою назву. Організовано екскурсійні маршрути різного ступеня складності, видається напрокат спорядження.

2. Печера Вертеба. Єдина в Україні печера-музей Вертеба теж знаходиться в Борщівському районі Тернопільської області біля села Більче-Золоте. У підземному музеї зберігаються артефакти Трипільської культури, знайдені в тутешніх місцях. Адже в давні часи тут було ціле підземне місто. Зараз печера – це відділ Борщівського краєзнавчого музею.

3. Печера Кришталева. Гіпсова печера Кришталева в селі Кривче не така велика і екстремальна, як Оптимістична. Але приваблює туристів химерними і ніжними візерунками з кристалів гіпсу пастельних тонів: білих, жовтих, рожевих. Екскурсійний маршрут – два з половиною кілометри.

4. Печера Млинки. Поблукати гіпсовими лабіринтами можна і в печері Млинки, яка знаходиться в селі Залісся Чортківського району. Тут ви побачите химерні кристали різних кольорів і відтінків, аж до чорного. Печера вважається непростою для походів, але в супроводі досвідчених спелеологів прогулянка вдасться. Спорядження видається напрокат.

Яку б з цих печер ви не відвідали, дорогою додому зустрінете ще одні руїни – залишки замку у Скалі-Подільській. Давня назва замку і поселення на ньому – Скала над Збручем. Він розташований на високому скелястому урвищі, на правому березі річки Збруч. Має витягнуту форму, що зумовлено рельєфом місцевості. З трьох боків природний захист забезпечує річка та її стрімкі скелясті береги. З єдиного доступного південного боку – глибокий рів, кам’яний мур із виступаючою напівкруглою пороховою вежею. Поряд з нею – в’їзна брама, дістатися до якої можна було лише через підйомний міст. У самому ж містечку відвідайте церкву Святого Миколая. Храм відомий тим, що у травні 1896 року в ньому брав шлюб Михайло Грушевський та Марія-Івана з Вояківських

Звідси 40 км до міста Кам’янець-Подільський ( вже Хмельницької області) та 450 км до Києва.

Як ви бачите, подорожувати Тернопільською областю дуже цікаво, адже тут мандрівників чекають таємничі печери, багаті повноводні річки, водоспади і каньйони, десятки замків, пам’ятників та музеїв (ми описали лише малу частину). Гостинна тернопільська земля і справді часто згадується як територія України з найбільшою кількістю історичних споруд, що збереглися у відмінному стані. Тож відкрийте для себе Тернопільщину! Мандруйте!

Любіть Україну, як любимо її ми!