Друк

Пізнаємо Україну – Житомирщина

червонеЦентр творчості дітей та юнацтва Київщини продовжує працювати над проектом «Пізнаємо Україну». Готуймося до наступної подорожі! Нас чекає Житомирська область!

Уся Житомирщина розміщена в межах Полісся і є однією з найбільш лісистих областей в Україні. Крім цього, вона є краєм боліт та озер. Тут навіть є своя невеличка гірська система – Овруцький кряж. Та для більшості українців Житомирщина асоціюється хіба що з монастирем у Бердичеві та Історико-культурним комплексом «Замок Радомисль». Про те, що це - край унікальних туристичних можливостей, підозрюють не всі. Ми доведемо, що кожен куточок цього краю має свою унікальну родзинку.

Та спочатку ТОП-7 цікавих фактів про Житомирщину:

1. Соколовський кар’єр, який знаходиться поблизу Житомира, своєю глибиною не поступається озеру Байкал.

2. Кожна третя пачка морозива в Україні виготовлена у Житомирі.

3. Житомирська обласна філармонія імені Святослава Ріхтера – найстаріший театр України.

4. Житомирщина – Батьківщина нашої національної валюти. Саме тут Центральна Рада прийняла закон про введення грошової одиниці – гривні.

5. У 1850 році в Бердичеві, в костьолі св. Варвари, видатний французький письменник Оноре де Бальзак взяв шлюб з Евеліною Ганською, поміщицею із с. Верхівні (нині Ружинський район).

6. Неподалік від села Купище Коростенського району Житомирської області посеред лісу знаходиться галявина, якій місцеві жителі дали назву Громовище і вважають містичною. За легендою колись тут жив жорстокий заможний пан. Але одного разу блискавка вбила пана й спалила його садибу. З тих самих пір блискавки б’ють у Громовище під час кожної грози.

7. Словечансько-Овруцький кряж – унікальне місце, якому півмільярда років.

Тож готові представити вам маршрут, за допомогою якого ви зможете познайомитися з цим чудовим краєм.

Своє знайомство з Житомирщиною розпочнемо із зупинки у місті районного значення Андрушівка (170 км від Києва, якщо їхати через Брусилів та 200 км, якщо їхати через Фастів).

андрушівка

Найвизначнішою історико-архітектурною пам'яткою міста є садиба-палац поміщиків Бержинських. Сама споруда розташована у центрі міста над ставом і оточена парком. Палац - двоповерховий у стилістиці французького неоренесансу. Зі старих часів у палаці збереглися мармурові сходи й ліплені позолочені стелі в окремих приміщеннях. До палацового комплексу, крім нього, входили оранжереї, господарчий корпус, парк тощо. Серед господарських будівель – стайні, комори та інші. З тильного боку палацу зберігся великий фонтан невідомого походження.

Першим власником палацу був поляк за походженням, камергер російського двору Станіслав Бержинський. За його наказом палац звели у середині XIX століття. У часи Миколи Терещенка цегляний палац складної форми був перебудований у стилі французького неоренесансу.

1975 року палацова споруда зазнала реконструкції – було добудовано другий поверх над оранжереєю, яка з'єднувала палац і господарський корпус, що втім докорінно не змінило задум і стилістику першобудівничих. Сьогодні у палаці Бержинських-Терещенків міститься Андрушівська загальноосвітня школа I-III ступенів № 1

Новітнім об'єктом зацікавлення може служити розташована на околиці міста Андрушівська астрономічна обсерваторія, перша і єдина в Україні сертифікована приватна обсерваторія. Обсерваторія побудована Юрієм Іващенком, дитинство котрого пройшло в Андрушівці. Телескоп був наданий Міжнародним центром астрономічних та медико-екологічних досліджень й переправлений з піку Терскол (Росія) як майно України. Багато часу й зусиль пішло на монтаж та налагодження обладнання. 12 квітня 2001 року, коли людство відзначало 40-річчя першого польоту в космос, Андрушівська обсерваторія розпочала свою наукову роботу. А ще обсерваторія має поетичну назву «Липневий ранок» («July Morning»).

Зацікавилися? Рушаймо далі!

18 км не досить гарної дороги і ви у селі Городівка (Андрушівський район). За одним із переказів, село існувало ще в добу Київської Русі і мало назву Китайгородок (потім воно називалося ще Великі Жерделі, Скоргородок, Городок, Халаїмгородок – ото історія! І лише в 1946 році було перейменоване в Городківку). Можливо Городівка і була б звичайним українським селом, якби не Костел Святої Клари. Це будівля воістину казкової краси. Здалеку його можна запросто сплутати із середньовічним замком, адже вона побудована в еклектичному стилі з елементами неоготики та модерну. У проекті будівлі тісно переплелися архітектура романського і готичного стилів. Цей ефект був досягнутий за допомогою поєднання необтесаного каменю з червоною цеглою і червоною черепицею, яка була привезена з Польщі. Побудований костел був з ініціативи Євстафія Іванівського, польського письменника, який проживав в цьому селі, на честь покровительки його матері Клари Івановської. Будучи переконаним католиком, він допомагав місцевим селянам і дбав про просування власної релігії. На дзвіниці костелу знаходилося 3 дзвони, найбільший з них важив більше 150 кг. У вікнах, замість звичайного скла, були кольорові вітражі. Всередині, під високою стелею, розташувалася величезна кришталева люстра. Відвідувачів костелу заворожувала мелодія органу, а настінний живопис змушував переглянути своє ставлення до релігії і життя в цілому. На сьогоднішній день Костел Святої Клари прекрасно зберігся практично в первозданному вигляді і перебуває під заступництвом римо-католицького ордена Босих Кармелітів.

Наша ж дорога далі – до села Червоне (13 км від останньої зупинки). Місцеві кажуть, що одного разу на цю місцевість нападали татарські орди, багато сліз і крові пролилося, відбулася велика січа, і коли ясний місяць освітив поле бою, то все було у вогненному кольорі. З того часу й називають Червоне – Червоним.

червоне

А у самому селі на нас чекає палац Ґрохольських-Терещенків, вражаюча, нині напівзруйнована триповерхова неоготична будівля з двома вежами. Вона була зведена польським магнатом Адольфом Грохольським в 1851 р. Чудовий навіть у напіврозваленому стані, палац Терещенків наче виринає із хащів. Ця будівля вражає не тільки розмірами, а й архітектурними рішеннями, в одному з його приміщень є навіть театр!

Перед головним входом до палацу розташований сад, посеред якого височіє чавунний фонтан. Ще один фонтан з унікальною чавунною скульптурою «Три грації», яку Терещенко замовив у Франції, зараз стоїть на площі с. Червоноє перед будинком культури.

Наприкінці 20 сторіччя влада України передала палац жіночому монастирю Святого Різдва Христового, тож у нинішніх українців є надія, що він знову буде повернутий у намисто найкращих архітектурних пам’яток країни.

Ще цікавий факт: у 1909 році в Червоному Федором Терещенком було збудовано авіазавод. На ньому було випущено кілька літаків власної конструкції.

Рушаємо до нашої наступної зупинки – міста Бердичева (30 км).

Бердичів – місто обласного підпорядкування, центр Бердичівського району, розташоване на півдні області на відстані 40 км від Житомира. Тут переплелись дивним чином українська, польська та єврейська культури, що і відзначилося на унікальному менталітеті його мешканців.

В Бердичеві жив та працював «дідусь єврейської літератури» Менделе Мойхер-Сфорім (Ш. Абрамович). Він відзначився своїми скандальними творами, але справжній скандал викликала повість «Такса, или банда городских благодетелей», коли в героях багатії впізнали себе. В зв’язку з цим письменник вимушений був переїхати до Житомира.

В Бердичеві часто бував класик єврейської літератури Шолом Алейхем (С. Рабінович), твори якого відображали життя міста та його мешканців. Тільки на вулицях Бердичева він відчував та повністю занурювався в народний побут.

2 березня 1850 р. в бердичівському костьолі Святої Варвари абат В.Ожаровський повінчав Оноре де Бальзака з поміщицею Евеліною Ганською. Напівлегенда-напівбувальщина розповідає, що після вінчання Оноре де Бальзака з Евеліною Ганською біля стін костелу Святої Варвари відбулася одна цікава розмова. Старий бердичівський кравець поцікавився, де мсьє пошив свій сюртук. Почувши у відповідь, що мсьє Бальзак пошив сюртук у Парижі, й уточнивши, яка відстань розділяє два міста, старий кравець із подивом резюмував: «Подумати тільки, так далеко від Бердичева, а шиють дуже пристойно».

Відомі музиканти Антон і Микола Рубінштейни також походили з Бердичева. Їх дід, Роман Рубінштейн, був одним з найбагатших купців міста і заснував поселення євреїв – хліборобів (сучасна Романівка).

У місті 92 пам’ятки історії, архітектури та монументального мистецтва. Та ми зупинимося біля Монастиря Босих Кармелітів, католицького храму XVII століття. Для римо-католиків України він є головним відпустовим місцем.

Заснував монастир Кармелітів Босих Януш Тишкевич, воєвода і генеральний староста київського краю, як обітницю за звільнення з татарського полону.

Будівництво тривало вісім років. Урочисте відкриття монастиря та освячення нижнього костелу відбулось 22 липня 1642 р. На цій урочистості засновник склав жертовний дар для нового костелу — ікону Пресвятої Діви Марії, здавна відому у родині Тишкевичів своєю благодаттю. Ікона, оточена великою шаною серед місцевого населення, засяяла новими милостями.

У 1941 році в монастирі виникла пожежа. Вірогідно, в її полум'ї загинула чудотворна ікона.

Багату історію має і Орден Босих Карметів і монастир!

Побувавши в історичному Бердичеві дорогою на Житомир варто заїхати у романтичний Старий Солотвин (20 км).

старий солотвин

Село відоме з 1593 року. На його околицях виявлено залишки поселення трипільської культури, доби бронзи та черняхівської культури. Та найбільш відоме воно створеним на ставку у 1970 році штучним островом, якому дали назву «Острів кохання». Трохи пізніше з’явився дерев’яний місток, який з’єднав острів із «цивілізацією». Особливої барвистості крихітному острівцю надають дерева, що ростуть там – саме вони створюють казкову атмосферу. Місце виглядає дуже романтично, а невелика дерев’яна хатинка надає цьому місцю особливої загадковості. Це відомий туристичний об’єкт називають «Хатина рибака та мисливця» або «Будинок рибалки» на Острові кохання. Він став місцем зйомки частини кадрів для художнього серіалу «Мольфар»(2016), тут знімав гурт BRUTTO (Білорусь) свій кліп «12 обезьян». Фото цього острова у різні пори року прямо заполонили інтернет!

Далі наш шлях пролягає до села Дениші (50 км від останньої зупинки) і його мальовничих краєвидів. Краще туди дістатися дорогою через Житомир, далі їхати в напрямку Староконстянтинова близько 20 км. На виїзді села – поворот до санаторію «Дениші» – це 1,5 км. А там вже і «Скеледром».

Скеледром у селі Дениші – мекка для альпіністів і скелелазів. Неповторна природа, скелі, які з одного боку обриваються над річкою Тетерів, а з іншого – переходять в лісову рівнину. Протяжність скеледрому – понад 150 метрів, а висота - 20-25 метрів. Скельний район складається із 5 секторів, де облаштовано близько 40 маршрутів різних рівнів складності: і для початківців, і для досвідчених скелелазів. Скелясті береги річки Тетерів у Денишах полюбляють не тільки екстремали, але й ті, хто шукає романтику і відпочинок на лоні природи подалі від міського шуму. Крім того, село відоме своїм однойменним санаторієм, де пацієнтів лікують радонові ванни та довколишня краса, адже цю місцевість доволі часто називають «поліською Швейцарією».

Любителів скелелазіння приваблює, що територія навколо скеледрому добре підходить для облаштування кемпінгу і наметового містечка. Щоправда, зручної для спортсменів і туристів інфраструктури тут немає. Та варто облаштувати табір на ночівлю. А крім того, це місце може бути стартовим майданчиком для огляду ще кількох туристично-привабливих об’єктів.

вид з монастира1

Перший з них – Тригірський чоловічий монастир – старовинний, один із найкомпактніших та затишних монастирів XVI ст. Він розташований у густому дубовому лісі далеко від людей, на краю скелястого мису річки Тетерів. Навколо панує атмосфера спокою і гармонії, яку створюють звуки дзвонів і краса природи, тому це прекрасне місце для відновлення душевної рівноваги. У соборі знаходиться чудотворна ікона Тригірської Божої Матері. Монастир раніше займав за значущістю друге місце після Почаївської Лаври. Від церковної огорожі погляду мандрівників відкривається небувалої краси панорама. Звідси видно краєвиди каньйону, величезне водосховище, скелясте узбережжя, покрите деревами різних порід.

Дорогою ж до монастиря знаходиться ботанічна пам’ятка природи місцевого значення – урочище «Тригір’я», створене з метою охорони та збереження дубів віком 450–590 років. Також тут створено лісовий заказник місцевого значення «Над Тетеревом» площею 56,9 га, що оголошений об’єктом природно-заповідного фонду України з метою охорони та збереження Тригірського корабельного гаю кінця XVIII початку XIX століття.

Ще одна цікавинка неподалік – палац Терещенків. Проєкт палацу розробляв відомий архітектор Павло Голандський у 1910 році. Будівля була двоповерховою, в стилі італійського ренесансу, налічувала 40 кімнат та триповерхові башти. Для оздоблення будівлі використавувався кольоровий світлий цемент з Італії. Фігурні елементи палацу виконані з використаннм штукатурки по цеглі. Палац прикрашений фронтоном, ліпниною з рослинних орнаментів і античними колонами, барельєфами. На жаль, він був розграбований після Жовтневого перевороту і поступово знищений. Те, що маємо зараз – занепадаючі руїни, якими ніхто не має бажання опікуватись чи реставрувати, не дивлячись на те, що територія входить до заказника місцевого значення «Замок Терещенка».

Скільки всього цікавого можна побачити на досить невеликій площі, яку легко обійти пішки!

А ще, жителі Денишів переконані, що під землею у селі живуть маленькі гноми, які «лупають тутешні скелі». Кажуть, що періодично можна почути дивні постукування з-під землі, які інколи лунають навіть у затишних оселях.

Тож не затримуємося. Рушаймо далі!

В Житомир варто заїхати і приділити йому увагу, а особливо моїм улюбленим локаціям.

музей космонавтики1

Перша, на мою думку, єдиний в Україні Музей космонавтики ім. С. Корольова. Експозиція музею космонавтики, що є справжнім витвором мистецтва, за допомогою музичних, пластичних образів, синтезує в органічний сплав наукову концепцію і видовищність, сприяє філософському, естетичному осмисленню буття. Поєднання незвичного приглушеного освітлення, притишеної музики, яка постійно звучить в залі, створює загадкову, «космічну» атмосферу, що надихає на роздуми про добро і зло, смисл життя, вічне. Науковий, історичний і власне «музейний» зміст доповнюється образним, художньо-творчим і сприяє формуванню цілісного наукового і особистісного світогляду у відвідувачів.

плоский будинок

Інша цікава локація – Плоский будинок. Ще його називають «Дом-химера» або «Будинок у формі серця». Він заслужив такі назви за своє нестандартне архітектурне рішення. Будівля середини XIX ст. знаходиться в історичному центрі Житомира, на площі Перемоги. Його розташування відповідає дореволюційному плануванню міста. Колись будинок був кутовим, причому стояв на гострому куті перехрестя. Щоб максимально використовувати всю земельну ділянку, архітекторові також довелося спроектувати будинок з незвичайно гострим кутом. Таким чином, при погляді з певного ракурсу, створюється ілюзія, що біля будинку є тільки фасад з вікнами, а інших стін немає – будинок плоский!

Смачна локація – фірмовий магазин «Житомирські ласощі» (вулиця Покровська, 67). Бренд «Житомирські ласощі» відомий в Україні та світі завдяки фірмовій рецептурі продукції. Секретом його успіху є збереження традиційних рецептів і особлива презентація солодощів. Виробничі лінії фабрики постійно оновлюються, а в асортименті щоразу з’являються неперевершено смачні новинки. Над новими смаками чаклують кращі майстри-кондитери. Одним словом – смакота!

Насправді у Житомирі ще є безліч цікавих об’єктів, серед яких Замкова гора, Церква святого архистратига Михаїла, Кафедральний собор святої Софії, Комплекс споруд Поштової станції, каскад фонтанів в Парку культури та відпочинку імені барона Шодуара, Площа мистецькі ворота та інші.

Обирайте об’єкти для ознайомлення!

За 45 км у бік Володарськ-Волинського на нас чекає також Музей дорогоцінного та коштовного каміння, розташований у смт. Хорошів. Цей музей – один із відомих геологічних музеїв України та світу. Зібрання унікальних мінералів та гірських порід з камерних пегматитів Волині зробили музей популярним як серед геологів-фахівців, так і широких верств населення. У вітринах Музею демонструються зелені кристали берилу, ніжно-блакитні аквамарини, прозорі зразки гірського кришталю, димчастого кварцу та чорного моріону; рожеві, блакитні і поліхромні топази, багряно-фіолетові кристали аметисту та багато інших дивовижних мінералів та гірських порід. Всього їх біля 1800 зразків із геологічних утворень України, країн СНД, Європи, Америки, Африки та інших місць світу. Колекція Музею постійно поповнюється новими зразками як з українських, так і зарубіжних геологічних родовищ. Працює він з понеділка по п’ятницю з 9 до 17 години. А вартість вхідних квитків тут також досить символічна (20 і 10 гривень).

Далі – найдовший переїзд на нашому маршруті – до Кам’яного села (близько 150 км). Спочатку до Олевська, далі до села Рудня-Замисловицька (Кординати – 51°18.667′, 27°58.167′.) . Тут, на околиці, вам відкриється інший світ. Всі, хто відвідав заповідник «Кам’яне село», свідчать про його надзвичайно сильну енергетику, наділену магічними властивостями.

Геологічний заповідник є справжнім дивом природи і діючим місцем генерації Сили. Шукачі порталів сили вважають його одним з найзагадковіших місць України. Уявіть собі нагромадження кам’яних брил з граніту, які розкидані посеред лісу таким чином, що відчуваєш себе в дивовижному селі. Гранітні будиночки начебто заблукали або сховалися в лісових хащах. Величезні брили висотою до 10 м мовчки стоять серед дерев, але Ви відчуваєте неймовірну Міць і Силу, яка виходить з них, заворожує і манить. Саме тут знаходиться відомий «Камінь Бога». Згідно з старовинною легендою на цьому камені боролися Бог і диявол. Після битви, диявол, що потерпів поразку, провалився в пекло, а Бог, залишивши сліди на камені, вознісся на небеса. Вода, яка заповнює божі сліди залишається теплою у будь-який сезон. Вважається, що походивши по ній босоніж, можна помолодіти і здійснити свої мрії!

Ще одна легенда свідчить, як одного разу йшов цим селом Бог. Тоді тут стояли справжні селянські хати і жили в них люди, але мабуть не дуже гостинні. Бо коли Бог видався подорожуючим бідняком і попросив хліба та заночувати, ніхто не запросив його додому і не запропонував навіть скориночки хліба. Бог посміхнувся і пішов з села. Озирнувся наостанок на негостинні хати і ті закам’яніли. Мабуть, жалкують зараз і хочуть віддати вам енергію, щоб спокутувати фатальну помилку.

Тож, відвідавши це місце, ви побачите справжній «український Стоунхендж», отримаєте цілющий заряд бадьорості і енергії, насолодитесь справжньою українською природою. Інфраструктури тут нема та на околиці села можна переночувати, розбивши табір.

Відвідавши магічне Кам’яне село, вирушаємо до історичного Коростеня (близько 120 км). Це особливе місто на півночі Житомирської області. Вперше Іскоростень (перша назва) згадується в Повісті минулих літ в 945 році як центр племені древлян. Після повстання древлян, які в 945 році вбили князя Ігоря, його дружина Ольга помстилася за смерть чоловіка і спалила місто. Після того Іскоростень втратив своє значення і в 1375 році був захоплений Великим Князівством Литовським. В 1917 році місто було перейменовано в Коростень, а 12 лютого 1918 року воно на один день стало столицею України для того, щоб Мала Рада змогла проголосити Малий державний Герб України. В 1926 році Коростень офіційно отримує статус міста.

Сьогодні Коростень – це затишний куточок українського Полісся. Кожен знайде тут для себе щось нове та захоплююче.

Відвідаємо обов’язково парк «Древлянський». Він входить до ТОП-15 найкращих парків України. Розташований по обох берегах річки Уж. На території парку знаходиться древлянське городище, яке віднесене до археологічної пам'ятки. Зберігся природний ландшафт – виходи скельних порід та мальовнича флора. Тут ви побачите пам'ятник Рівноапостольній Київській княгині Ользі та купальню княгині Ольги. Після прийняття хрещення в 957 році княгиня повернулася до Іскоростеня, де і оселилася жити. На руїнах одного з городищ за її наказом було побудовано високий терем, у якому вона жила у повній самотності, шукала порятунки у молитві та праці. Неподалік від терема Ольга звела церкву. Це була перша християнська церква, побудована задовго до хрещення Київської Русі. Внизу, під кручею недоступних скель, Ольга облюбувала місце для купання. Сьогодні на одному з каменів встановлено табличку, що засвідчує, що саме тут купалася Ольга.

У парку є пам'ятник Малуші та її сину Володимиру та пам'ятники на честь хрестителя Русі Володимира Великого та князя Мала, скульптура Добрині Нікітича.

Кожного року, у другу суботу вересня в Коростені проходить Міжнародний фестиваль дерунів. На Поліссі деруни – священна страва. Кожна господиня має десятки рецептів і знає стільки ж секретів приготування цієї страви. На Першому фестивалі дерунів в 2008 році місцеві умільці виготовили дерун вагою понад 100 кг і довжиною 2 м. Рекорд було зафіксовано у Книзі рекордів України. На Другому фестивалі Дерунів в 2009 році було відкрито і сам пам'ятник на честь страви.

Слід приділити увагу і Військово-історичному комплексу «Скеля». У 1935 році на місці природних печер розпочалося велике секретне будівництво. За наказом Головкому Західний військ об'єкт «Скеля» став командним пунктом армійського типу Коростенського укріпрайону №5 так званої «лінії Сталіна» (велася підготовка до війни). До планування будівництва мав відношення знаменитий генерал Карбишев. Це унікальна інженерна споруда, якій немає аналогів у світі. З цього місця велося управління 456 довготривалими вогняними точками. Підземний комплекс і сьогодні є автономним об'єктом, має працездатні системи опалення, вентеляції, водопостачання, каналізації, телефонію. Загальна довжина коридорів - 156 м. На базі об'єкта «Скеля» створено музей військової фортифікації, в якому зібрані унікальні експонати, деякі єдині у своєму роді. Для відвідувачів музей відкрито з 10-00 до 17-00. Вихідні дні: понеділок та вівторок.

На залізничній станції «Коростень» є пам'ятний знак на честь затвердження Тризуба. 12 лютого 1918 року на засіданні Малої Ради були прийняті закони про введення в Українській Народній Республіці нового григоріанського календаря (нині діючого) і затверджений герб УНР – знак Київської держави - Тризу. Це єдиний пам'ятник Тризубу в Україні.

Ще досить багато цікавих місць Коростеня не названо у описі.

А наш шлях далі до Радомишля (90 км від нашої останньої зупинки).

радомисль

Радомишль – одне із стародавніх міст Полісся і України. І завітаємо ми у Історико-культурний комплекс «Замок Радомисль» – приватний музейний комплекс, створений українським медиком і політиком Ольгою Богомолець. Містить у собі єдиний в Європі Музей української домашньої ікони, в основі якого – особиста колекція ікон, котру Ольга Богомолець збирала з 1995 року. В експозиціях і фондах комплексу представлені також колекції предметів сакрального мистецтва і церковного начиння, а також українських і європейських старожитностей.

Ландшафтний парк «Замка Радомисль» становить окремий природний комплекс, створений з урахуванням усіх сучасних екологічних вимог, з мінімальним втручанням людини в природне середовище. Його частиною є скелі і підземні гранітні породи, що виходять на поверхню. Їхній вік становить сотні тисяч років. Історично – це не замок, а збудована 1612 року монахами Києво-Печерської Лаври фабрика з виробництва паперу для друку священних книг. Папірня в Радомишлі повинна була забезпечити потреби православного друкарства. Саме на цьому папері у 1616 році було надруковано першу в Києві книгу – «Часослов».

Двері «Замку Радомиcль» завжди відкриті для тих, хто бажає доторкнутися до живої історії українського народу. Тут можна відчути, як жили наші предки, про що мріяли, побачити, що давало їм силу, радість та натхнення. Вартість вхідного квитка на територію комплекту для дорослого – 150.00 грн., для дитини – 17.00 грн.

Нас чекає наша остання зупинка – Коростишівський кар’єр. Від Радомишля їхати приблизно 50 км. Знаходиться майже на околиці міста Коростишів. Це штучне озеро, утворене на місці затопленого гранітного кар'єру. Скелясті береги висотою до 10 метрів оточують воду, навкруги росте хвойний, а подекуди листяний ліс. Чисте повітря, прекрасна природа, мальовничі пейзажі приваблюють туристів. До того ж, вода тут має незвичний, бірюзовий відтінок. Глибина водойми – понад 20 метрів. Підходи до води найрізноманітніші: від зовсім пологих до дуже крутих.

«Гранітний каньйон». Саме так називають його місцеві жителі. Внизу біля водойми є красивий дерев'яний місточок, навпроти нього, високо на скелі – затишна «хатинка лісника». Такий пейзаж разом з озером та хвойними деревами багатьом нагадує декорації голлівудських фільмів. І це невипадково – тут справді знімали кілька кінострічок, зокрема, «Сторожову заставу», телесеріали «Відьма» та «Нюхач» та безліч кліпів.

Тут варто переночувати. Що робити: купатися в чистій воді, засмагати,   лазити скелями (якщо маєте відповідне спорядження і досвід), стрибати зі скель, вечеряти біля багаття, насолоджуватися лісом. А ще тут випадково можна стати свідками чиєїсь весільної церемонії або організувати власну фотосесію.

З Коростишівського кар’єру трасою їхати до Києва 100 км.

Така вона – містична і легендарна Житомирщина, край науки і культури, край партизанської слави та працьовитих людей. Всі ці та багато інших туристичних принад чекають тут на вас. Відкрийте для себе Житомирщину! Мандруйте!

Любіть Україну, як любимо її ми!