Друк

Студентка університету Наталія Король працювала в чеському університеті

IMG 0877 7Всю цьогорічну весну студентка філологічного факультету Переяслав-Хмельницького педуніверситету імені Григорія Сковороди Наталія Король провела у чеському місті Пльзень. Там у Західночеському університеті вона працювала викладачкою російської мови. Про освіту в Чехії, рівень життя та подорожі Європою розповіла після приїзду.

У Чехії, наче вдома…

– Це була моя перша поїздка за кордон, – зазначила Наталія. – Якщо чесно, досить спонтанно все вийшло. У Переяславі, окрім навчання, я працюю в мовній школі «New Generation». Але саме була вдома в Коростені, коли зателефонувала викладачка з філфаку, яка добре знає, що в мене є досвід роботи. Запропонувала поїхати за кордон працювати в університеті. Я відразу погодилася, навіть ні з ким не радилася. А що тут думати? У житті потрібно спробувати все. Тим паче, поподорожувати.

Отримала таку можливість завдяки університетській програмі. Є в нас програми і обміну студентами, і для майбутніх викладачів. Раніше таким чином за кордон вже їздили мої знайомі і були дуже задоволені. Згідно з договором, мала працювати в Пльзені три місяці, викладала у студентів перших та других курсів російську та англійську (скоріше, як факультатив) мови.

– Як готувалася до поїздки?

– Чесно кажучи, ніяк. Біометричний паспорт у мене вже був зроблений раніше. А щодо навчання, то мені заздалегідь сказали, що в Чехії нададуть всю інформацію, отримаю необхідні консультації, методички, підручники. Так і сталося. Вже в перший день я познайомилася на кафедрі з викладачами. Вони – дуже круті. Стосунки там формуються не як між колегами, а як між рідними людьми. Оскільки багатьом точно за п’ятдесят, то до мене ставилися, як до внучки. Не було ніяких офіціозів. Ми відразу разом пішли на каву, мене заспокоїли, мовляв, не хвилюйся, все буде добре. І вже тоді я зрозуміла, що працюватиметься дуже комфортно.

– Яке перше враження від Чехії?

– Неймовірно атмосферно. Наче вдома. Я ж у цей період встигла поїздити Європою, і коли поверталася до Чехії, говорила мамі по телефону: «Я вже вдома». Її це дивувало, але я справді почувалася там саме так. Як на мене, туди варто поїхати, коли хочеш заспокоїти душу, думки, переглянути своє життя, все розкласти по полицях. Чехія цьому ідеально сприяє.

– Які умови життя в цій країні?

– Я жила в кімнаті гуртожитку з дівчиною-чешкою. За місяць ми платили 2500 крон (1 крона – 1,20 грн – ред.). Тобто це значно більше ніж в Україні, але і умови для проживання набагато кращі: євроремонт, душ, кухня. Стосовно режиму немає ніяких обмежень: повернутися в гуртожиток можна у будь-який час, а проходили турнікет за допомогою індивідуальних карток, тож вахтер для цього не потрібен.

Ціни у Чехії приблизно такі ж, як в Україні. Але, що цікаво, продукти українського виробництва там найдешевші, а чеські чи білоруські – найдорожчі.

Чехія – це країна пива. У Пльзені є великий пивний завод, на ньому розливають всесвітньовідомий пльзенський «Праздрой». Тож не дивно, що місцеві завжди відпочивають з цим напоєм. Також п’ють вино. Обмежень ніяких у цьому плані немає. Але все культурно – без бійок чи хуліганства. Припускаю, що щось таке і може трапитися, але вже пізно вночі, тому я нічого не бачила.

Також, мені здалося, люди там особливо не думають про свій зовнішній вигляд. Якщо хтось іде вулицею в дорогому брендовому одязі, то це, скоріше за все, турист. Чехи не витрачають гроші на одяг. Для них в пріоритеті – подорожі. Звідти їздити Європою набагато зручніше і вигідніше. Як на мене, вони правильно витрачають кошти – на емоції, які залишаються назавжди, а не на певні матеріальні блага.

– То, виходить, і красивих дівчат там менше, якщо майже не стежать за зовнішністю?

– Чеські хлопці говорили, що українки набагато красивіші. Принаймні, коли ходили в нічний клуб, то передусім з нами намагалися познайомитися.

– Що ти встигла побачити в Пльзені?

– Місто нагадувало мені Переяслав своїм розмежуванням. Тобто як у нас поділено на мікрорайони, так і у них. Хоча, звичайно ж, Пльзень більший. Входить у п’ятірку найбільших у Чехії (четверте за величиною – ред.). Ми жили в центрі міста.

Наш гуртожиток був біля єврейського кладовища. Але мені це й кладовищем важко назвати: якісь два-три горбики, обгороджені красивим парканом. Втім, для чехів це визначне місце. Сподобався собор Святого Варфоломея. Там є оглядовий майданчик, з якого видно практично все місто. Ходили у величезний місцевий парк. Здається, що його й за день обійти неможливо. Там можна чудово відпочити, погуляти з дітьми. Ну й також відзначу надзвичайну архітектуру цього міста.

– Ти ще й подорожувала Європою. Де була?

– Наприкінці березня у Пльзень приїхали ще й студенти по обміну з Переяслава. Разом з ними ми й подорожували. Спочатку поїхали до Відня (Австрія). Він, як, наприклад, Львів, містить і старе місто, і сучасне. Великою популярністю там користуються атракціони, тому ми не могли на них не побувати. Архітектура у Відні дуже велична, подібного я ще ніколи в житті не бачила. Мені здається, що навіть хмарочоси в Нью-Йорку з цим не зрівняються.

В одній країні довше, ніж на день, ми намагалися не затримуватися. Адже за короткий проміжок часу хотіли побачити якомога більше. Відразу після Відня поїхали до італійської Венеції. Ми десь вичитали, що до 2018 року це місто може затопити. Вирішили, що потрібно поспішати побачити його на власні очі. Очікування виправдалися – все, як на фото, у фільмах або книгах. Навкруги вода, гондоли, вулички між будинками, де й не пройдеш, якщо розправиш руки. Можна замовляти різноманітні екскурсії. Прогулянка на гондолі коштує близько 100 євро, на невеличкому пароплаві – 8 євро в один бік.

Потім ми поїхали в Будапешт (Угорщина). Там побули аж два дні, ночували в хостелі. Мені він дуже схожий на Київ – масштабне місто. Хоча мої студенти, які бували там і там, говорили, що столиця України їм сподобалася більше. У Будапешті дуже красиві ратуша, костели, церкви. Ми намагалися побувати де тільки можна. За день проходили відстань близько 35-40 км і навіть не відчували втоми, бо емоції все перекривали.

Ще з’їздили у Краків (Польща). Чимось нагадує старі міста Західної України. В принципі за кордоном у всьому намагаєшся знайти щось рідне, тому в першу чергу й помічаєш якісь подібності.

Стипендія висока, але більшість студентів працює…

– Скільки заробляла в університеті?

– Давай суму залишимо в таємниці. Але можу сказати, що з дому я взяла 300 доларів, та до них так і не доторкнулася. Зарплати вистачало, щоб платити за житло, харчуватися, купувати одяг, подорожувати, ще й додому деякі кошти привезла. При цьому я зовсім не економила.

– Розкажи про свою роботу, про те, як навчаються у Чехії.

– В університеті багато корпусів, вони розкидані по всьому місту. Але тролейбуси і автобуси курсують регулярно, у студентів є проїзні, тому жодних проблем немає. У цьому навчальному закладі можна здобути найрізноманітніші професії. Деякі мене відверто повеселили: дизайнер сходів, модератор якихось там лампочок чи щось подібне. Також студенти самі обирають предмети, які хочуть вивчати.

Пари мають відвідувати обов’язково, хоча оцінок там і не отримують. Якщо набирається три і більше пропусків, то слід їх відпрацювати. Якщо менше, то студент автоматично допускається до екзамену. Іспит відбувається в усному вигляді з викладачем, а не так, як, приміром, у нас, – за комп’ютером. За результатами екзаменів і визначається, чи студент отримуватиме стипендію. Тож, якщо ходити на заняття, стипендію здобути не важко. Отримують 5 тис. крон. Втім, багато хто працює і відповідно жертвує стипендією. Бо у кафе, ресторанах, наглядачами на гральних автоматах вони заробляють близько 15 тис. крон. При цьому не можу сказати, що ніхто не ходить на пари. Принаймні до мене приходили. Екзамен склали всі, я була добрим викладачем.

Я працювала на факультеті германських мов, простіше кажучи, на філологічному. Оскільки зовсім не знала чеської, а студенти ще непогано розуміли англійську, то російську я їм викладала дещо незвичним способом. Все незрозуміле для них пояснювала англійською і, звичайно ж, російською потихеньку розмовляли. За три місяці вони навчилися складати досить непогані діалоги російською мовою. А крім того, у них був ще й фінансовий напрямок, тому з деякою термінологією я не була знайома. Не могла розібратися навіть з допомогою інтернету. Пощастило, що в мене мама економіст, і вона пояснювала всі тонкощі в цій сфері. Отже, виходить, що до кожної пари я готувалася в кількох напрямках: фінансовому, англійській та російській мовах, а також потроху вивчала чеську.

– Хочеш ще попрацювати в Чехії?

– Декан факультету запросила приїхати попрацювати восени. Але до того часу мені треба ще багато чого встигнути. Я на магістратурі, зараз складаю сесію, за ці два місяці маю написати дипломну роботу, також влітку працюватиму в мовній школі. Якщо все вдасться, і я повернуся туди, то планую знову поїздити Європою. Я дуже хочу побувати в Іспанії, Франції, Німеччині.